Войнилівському футболу – 80!

Футбол або як його ще називають – копаний м’яч – на теренах Калущини почав з’являтися в другій половині 20-х та на початку 30-х років ХХ століття. Цьому сприяли створення колективів копаного м’яча у Львові та Станіславі, а також популяризація цього виду спорту такими відомими діячами, як Кирило Трильовський, Іван Боберський, Петро та Тарас Франки.

У міста, містечка та села Галичини відомості про цю незвичну для того часу гру привозили студенти, які навчалися в університетах Відня, Кракова, Львова, гімназіях та духовних семінаріях.

Зі спогадів Литвинишина Павла Івановича команда копаного м’яча була створена у Войнилові у 1931 році. Вірніше буде сказати, що з’явились тоді дві команди: українська і єврейська, бо за національним складом у Войнилові переважали саме ці національності.

Про правила гри розповіли студенти Рогатинської гімназії – два Ярослави – Богдан і Самотовка. Швидко зібрали хлопців, яким було по 16-17 років і створили колектив. До нього увійшли Литвинишин Павло (1915 р.н.), Гречух Петро Федорович (він був 1910 р.н.), якого обрали капітаном команди, Корач Іван (1917 р.н.), Фіголь Ярослав, Галатюк Микола Олексійович (1914 р.н.), Чаврій Дмитро Федорович (1916 р.н.), Близнюк Михайло (воротар), Белей Михайло Федорович, Самотовка Ярослав Іванович (1913 р.н.), Федюшко Ярослав, Тимків Микола, Бедей Степан, Самотовка Василь. Свою команду хлопці назвали «Скали», бо східна частина Войнилова була покрита скалами, з яких за народними переказами брав початок підземний хід, що вів з Войнилова до княжого Галича.

З 1931 по 1938 рік «Скали» вели так би мовити “бої” місцевого значення з жидівським «Гакоахом» – командою євреїв, до якої входили зі спогадів того ж Литвинишина: Шайнер Ідзьо, Сімко Геллер, Шпігель Яків, Байн Панько та інші. Сендзями (суддями) на цих поєдинках, звичайно, були євреї, які частенько підсуджували своїм одноплемінникам, і матчі іноді перетворювались у криваві сутички. Ігри обидві команди проводили на шкільному стадіоні, який знаходиться біля приміщення старої школи.

Копачі (футболісти) одягали футболівки (бутси), охранячі (гетри), підштанці (труси). Через фінансові труднощі «Скали» не змогли взяти участь в першому чемпіонаті Калуського повіту, що проводився в 1935 році під егідою Українського Спортового Союзу (УСС), проте в 1938 році «Скали» нарешті виїхали за межі Войнилова на турнір, який проводився на фестинах у Бабині Зарічному. Там вони випробували свої сили у поєдинках з командами сіл Суботова, і Блюдників Галицького повіту, а також Бабина Зарічного і Підгірок – Калуського.

З приходом Червоної армії в 20-х числах вересня 1939 року закінчився польський період войнилівського футболу і з 1940 року, коли був утворений Войнилівський район – розпочався радянський. Його умовно можна розділити на дві частини: з 1940 по 1962 і 1963 по 1991 роки, а з 1963 по сьогоднішній день триває новий період – український.

Друга світова війна перешкодила футбольному життю Войнилова. В 1948 році, незважаючи на протистояння між радянською владою і воїнами УПА, футбол знову починає хвилювати серця войнилівців. До місцевих хлопців приєднуються військові та службовці, які встановлювали “новий” порядок на Войнилівщині. В1948 та 1949 роках в команду входили Лучко (капітан), Орест Мартинюк, Віктор Ларіков, Теодозій Белей, Загер, Ярослав Грозовський, Ярослав Цяпура, Ярослав Мандзій (воротар), Степан Белей, Іван Цяпура, Мирон Приймич, Ігор Гец, Милько Грип, Франко Ожга.

У цей час запам’ятався матч Войнилів – Болехів, у якому войнилівчани забили у ворота своїх суперників аж 18 (!!) м’ячів. За Войнилів у цьому матчі грали два станіславці. Саме вони і Мирон Приймич отримали від першого секретаря райкому Луценка по 50 (!) крб.

З утворенням ДЕТ «Колгоспник» команда Войнилова починає брати участь в першості цього товариства. Про домашні матчі тих часів войнилівського «Колгоспника» інформує районна газета «Вперед». Особливо вдало виступали войнилівці в 1953 році. Тоді в її складі виступали Тимофій Лучко (капітан), Степан Белей, Мирон Приймич, Михайло Лучко, Загер, Олексій і Анатолій Бражиненки, Федір Гец. Впертим був поєдинок з командою Більшівців – войнилівці вирвали тоді перемогу з рахунком 4:3.

У 1954 році «Колгоспник» з Войнилова взяв участь в розіграші кубка області і першості області. В першості войнилівці обіграли команди Бурштина, Більшівців, Галича, на рівних, хоча й поступились, грали з колективами Рожнятова, Перегінська, Голиня і Хотіня. А в кубковому двобої вони поступились сильній команді першої групи з Коломиї.

З 1955 по 1960 роки, виступаючи в першості ДСТ «Колгосник», войнилівці зірок з неба не хапали, але їх гра дала поштовх для розвитку футболу в районі. З’явились команди в Сівці Войнилівській, Луці і в теперішній частині Войнилова – Сільці.

В 1955 році стадіон біля школи не задовольняв потреби команди, і керівництво району вирішило збудувати новий. Місце було вибрано в урочищі Вилащина. Організували модний в ті часи комсомольський суботник, обсадили футбольне поле липами, які привезли з Довгої Войнилівської, а роздягальню зробили з дощок, які привезли з Довжки.

В 1959 році вже нову роздягальню і суддівську побудували з цегли. В 50-х роках організатором і зачинщиком футбольного життя був учитель фізкультури з місцевої школи Федченко Михайло Григорович, спортивний комітет очолював Маркелов, а на чолі райради «Колгоспник» стояв Орест Мартинюк.

В 1961 році спортивні керівники Войнилівського району вирішили організувати свій власний чемпіонат, в якому взяли участь вісім команд. Чемпіонство дісталося команді села Сільця (теперішній частині Войнилова). Вона виступала в такому складі: Ларіков Віктор, Кусень Микола, Тимчишин Дмитро, Белей Петро, Дуляновський Ігор, Чимиринський Павло, Гресько Степан. В другому чемпіонаті 1962 року першість дісталася Сівці Войнилівській, а Кубок Войнилівщини – команді Войнилова, яка в фіналі з рахунком 9:1 здолала команду з Неговець.

Після ліквідації Войнилівського району «Колгоспник» бере участь в чемпіонаті Калущини і першості області по ДСТ «Колос». У 50-70 роках ХХ століття войнилівці виступали в синіх футболках, чорних трусах і синіх гетрах. Капітанами команди з 1960 по 1969 рік були Франко Ожга, Петро Лучко, Мирон Приймак, Микола Царевич.

Серед цікавинок в історії войнилівського футболу слід відмітити те, що у 1959-1960 роках вхід на стадіон в матчах області був платним. Кращими гравцями войнилівчан в 1960-1969 роках були Степан Белей, Ярослав Маціборський, Павло Чемеринський, Олексій Грозовський, Василь Палагній, Володимир Олексюк, Мирон Пасічний, Федір Гец, Ярослав Мартинюк. Багато футболістів з Войнилова грали згодом за колективи вищі за рангом. Так, Йосип Лаврів виступав за калуський «Будівельник», Мирослав Приймич – за станіславський «Харчовик». В цій команді грав також і Теодозій Белей, а Степан Белей грав га команду Коломийського будинку офіцерів, Володимир Олексюк захищав честь команди Бердичівського будинку офіцерів Житомирської області, а Олексій Грозовський – «Хіміка» з Калуша.

Після 1970 року войнилівці виступали в чемпіонаті району. Їхніми суперниками були тоді колективи з Неговець, Стефанівки, Бабина Зарічного, Вістови, Боднарова. Найбільш незручними для войнилівської команди були суперники з Студінки і Голиня, а найбільш вдало складались поєдинки з командами Неговець і Вістови. Є в історії войнилівського футболу і свій рекордсмен – це Володимий Тауцький, який провів у складі войнилівської команди 31 сезон (!!): з 1977 по 2008 роки.

Найбільший успіх до войнилівського футболу прийшов у 1991 році, коли войнилівці стали бронзовими призерами чемпіонату Калущини. Привів до успіху команду незмінний її організатор протягом більш як 30 останніх років Ярослав Федорович Ковалишин. “Бронзу” кували: Дем’яник, Приймич, Тауцький, Морис Андрій, Патрій Володимир, Гресько Ігор, Морис Василь, Теліхович Василь, Гочак Петро, Федорак Віталій. Той же 1991 рік став “золотим” для войнилівських юнаків.

9 жовтня 2011 року в честь 80-річчя войнилівського футболу і 55-річчя будівництва місцевого стадіону войнилівці провели турнір «Кубок Войнилова», в якому взяли участь команди Войнилова, Дубовиці, Томашівців, Підгірок, Негівців, Довпотова. Команди на попередньому етапі змагалися в двох підгрупах, в фіналі зійшлися переможці груп – команди Дубовиці і Негівець. Останні виявилися кращими у виконанні одинадцятиметрових, бо основний час не дав результату, і стали першими володарями Кубка Войнилова, який стане традиційним. Кращим воротарем турніру став Богдан Кривляк (Войнилів), гравцем – Володимир Боднарук (Підгірки), бомбардиром – Олег Шпилей (Войнилів). Сьогоднішнє покоління войнилівських футболістів прагне продовжувати славні традиції своїх попередників.

Ростислав Михайловський